Як, люблячи, не залюбити малюка або звідки беруться баловані діти

  • PDF
  • Друк
  • e-mail

Часто добродумні мами і тати, бабусі і дідусі намагаються бути для своєї кровинки "ідеальними" виховниками. Міцно тримати в обіймах малюка, захищаючи його від небезпек та загроз великого світу. Оберігати від синців і подряпин, стресів і напружень, впливів і віянь. Вкласти в дитину все найкраще, що знають і вміють самі. Навчити усім необхідним навичкам, котрі можуть згодитися у дорослому житті. Передбачити, не допустити, відвернути.

А тим часом порядні наміри дають несподіваний результат: малюк, котрого усі обожнюють, плекають та потішають, стає наче сам не свій. Здорове, сите, доглянуте маля виглядає безрадісним, мало посміхається, вередує з першого-ліпшого приводу, радше насторожено, аніж зацікавлено реагує на іграшки, ігри та людей, швидко втрачає інтерес до будь-чого. Словом, стає примхливим, непередбачуваним, іноді – нестерпним. Замість повітряного змія, котрого батьки майстерно складають за домашнім столом і збираються випустити високо в небо, в хаті з’являється дракончик...

Дещо про путівці і манівці

Давно минули ті часи, коли на дитину дивилися, як на "чистий аркуш", котрий треба заповнити вщерть. Тепер достеменно відомо, що кожна дитина народжується із солідним запасом знань про цей світ та вродженою націленістю до спілкування з собі подібними. Кожний новонародженець сам, активно взаємодіючи зі своїм оточенням, творить свій організм та свідомість. Все, що йому потрібно від батьків, - це  нормальне життя: дім, родина, люди, котрі малюка розуміють і приймають. Необхідні тепло, захищеність і доброзичливість, ніжність, ласка, голублення, милування. Нормальне життя також неодмінно передбачає свободу – можливість вибирати, виявляти ініціативу, приймати рішення, котрі інші люди поважатимуть.

Отож, нормально жити для дитини означає відчувати любов і любити. А зовсім не те, що батьки замість любити будуть до нестями залюблювати його, замість пестити – розпещуватимуть.

Як розпізнати поза межі любові?

В найширшому значенні розпещувати, залюблювати, розніжувати дитину – це балувати її. Розбалувана дитина ніби отримує "звільнення" від власної долі, дозвіл на те, щоб не мати справи з життєвими труднощами. Мазунчик упевнений, що увесь світ обертається довкола нього. Він уникає необхідності співпрацювати з іншими і визнавати за собою – окрім прав – ще й обов’язки. Навіщо? Адже поруч завжди є дорослий, котрий охоче позбавить своє чадо не лише будь-якої роботи, але й самої думки про неї. Дитя, на можливості котрого щораз не зважають, а з бажаннями щораз цяцькаються, захищене від реальності і від вимог, що раз у раз постають перед ним. Розбалувана дитина – це дитина обмежена у своїх головних потребах розвиватися, дорослішати, здобувати свободу, вона виростає менш підготовленою до життя.

Отож, перевірте, чи  бува не маєте схильності до стилю потурання у вихованні вашого малюка:

-                   чи правда, що ви зазвичай робите для маляти те, що воно здатне зробити саме (зумисне будите для годування; намагаєтеся втиснути "ще 20 грамів молока згідно з віковою нормою" чи "ложку за маму-тата"; вкладаєте спати малюка "бо час", відволікаєте "від дурниць" до "серйозних речей")?

-                   чи правда, що ви берете на себе обов’язки дитини (кидаєтеся з пляшечкою до маляти, щойно воно заворушилося, хоча й не подало "сигналів"; тримаєте пляшечку міцно всі 12 місяців; перетираєте їжу навіть для "зубатого" малюка; скидаєте обережно вбрання з дитини до купелю чи після прогулянки, дарма що малюк може й сам гарувати нівроку; приречено подаєте викинуті  іграшки до манежу замість попустувати разом; коли до дитини звертаються, ви квапливо втручаєтеся і реагуєте-відповідаєте замість дитини)?

-                   чи правда, що ви надаєте дитині особливі "послуги" та ставитеся до неї, як до гірського кришталю (довго колишете перед сном і носите на руках малюка, котрого ви вирішили "вже тепер" вкласти спати, а він без упину "викликає на біс" вас з вашими колисковими і примовляннями; спите в одній постелі з дитиною – від смеркання до ранку, бо вона окремо не бажає засинати або часто прокидається вночі; щоразу годуючи дитину, ховаєтеся під килимок і вдавано бадьорим голосом зненацька вигукуєте цілу годину "ку-ку!" – доки хтось з ваших помічників устигає втиснути до рота подивованого маляти ложечку супу; обкладаєте крихітку, здатну сидіти, подушками і страхуєте її щонайменші відрухи, дії, кроки – аби чогось не трапилося!; вважаєте, що від ігор та занять у дитини потерпає нервова система – профілактично даєте їй магнезію та відкладаєте всілякі розвиткові вправи десь на років три-п’ять; вважаєте загартування катуванням дитини; ваше материнське мовлення (baby talk – див. статтю про мовлення в цьому виданні) все солодше з віком маляти і – головне – навіть фантастично незрозуміліше, аніж його власний лепет)?

-                   чи правда, що ви намагаєтеся зорганізувати життя так, аби вашій крихітці не довелося скуштувати на собі штрикавок життя (від народження тільки пошепки говорите в кімнаті, де спить маля; гуляєте лише в теплі сухі дні – і бажано влітку (скільки тієї зими!); добре кутаєте малюка вдома і надворі – кому ж ліпше, як не вам, знати, коли йому холодно, а коли ні; постійно покрикуєте "Не треба!", "Не роби цього!", "Не чіпай!", "Обережно!", "Це небезпечно, відпусти, мамуся сама зробить!"; до року твердо вирішили кип’ятити воду для купелю, мити іграшки та не допускати дитячого смоктання пальця і длубання в носі; при зустрічі з незнайомими людьми притьмом берете малюка на руки і міцно пригортаєте його до себе, втішаючи словами, що ви "тут", "поруч", "завжди"; якщо трапився який-небудь фізичний біль, ви довго упадаєте коло дитини, жалієте-голосите над нею, нарікаєте на все і всіх; намагаєтеся не дратувати і не засмучувати нічим дитину – знаходитеся постійно в неї на виду, не залишаєте ні з ким ні на мить,  покинули навіть думки про свій відпочинок і роботу в найближчий час, ласий шматочок залишаєте й готуєте лише для малюка, а коли нарешті берете до рук філіжанку кави, обов’язково чимось тішите  цієї миті й маля, щоб йому не довелося почуватися обділеним)?

Чи відповіли ви "так" бодай на одне з цих питань? Розпанькування буває важко розпізнати, коли мова йде саме про вашу крихітку і про вашу манеру ставлення до неї. Легше це бачити та критикувати в інших. Одначе відповідальність за "надуживання" батьківськими почуттями й очікуваннями лежить саме на батьках. І маля, як правило, тут ні до чого.

Головні спонуки любити дітей понад міру

Причин, чому так стається, що маля розбалується, є кілька. Серед найбільш вагомих та очевидних такі:

-                   загальна тенденція мати менше дітей, народжувати їх пізніше, довге очікування маляти через проблеми зі здоров’ям одного з батьків чи їх обох. Це  змушує маму й тата надавати кожній дитині великого значення;

-                   діти "обходяться" родині дуже дорого: колиски й коляски, суміші і памперси, вбрання, іграшки й забавки, а пізніше, зрозуміло, ще й хороші няні, садочки, гуртки, секції, репетитори, приватні школи й університети – цілковита розкіш, і саме собою починаєш здувати із неї пилинки;

-                   збільшення середньої тривалості життя зробило й дитинство тривалішим: дитину вважають дитячою все довше й довше, відкладаючи щораз більше "на потім" вимоги до її самостійності й відповідальності. Це робить дітей безпорадними;

-                   самим батькам приємно балувати малюків – це так душевно, переконливо для ролей "мама" або "тато", це так живить почуття цінності батьківського "я". Це позбавляє дитину впевненості в собі і створює уявлення абсолютного батьківського всезнання, непомильності, влади.

-                   реагувати на бажання дитини, не роблячи різниці між ними ("не можу" і "не хочу" – різні речі), а отже – не даючи й дитині зрозуміти різниці між ними, насправді зручно, просто – словом, діло нехитре. Хоча полегшення від мінімуму зусиль буває недовгим.

Батькам корисніше і спокійніше було б знати, що діти вже з самого народження (а може,  й раніше) – неймовірно стійкі та скорохвацькі натури. Вони швидко змірковують, що нічого не вміти – це пречудовий спосіб змусити інших опікуватися собою і щодуху поспішати на допомогу. Час подбати про ставлення до дітей – час довіряти власним дітям.

Практика і лірика

Новонародженець неодмінно потребує батьківської опіки та турботи. Між ним та мамою-татом виникає особливий зв’язок прихильності. Купаючись в любові та батьківській ніжності, малюк росте здоровим фізично й морально. Однак пам’ятайте, що цей зв’язок – бондінг ("возз’єднання" у перекладі з англійської) – потрібен найперше для того, аби малюк не сумнівався: його люблять, він у безпечному місці.

Любові й тепла ніколи не буває забагато, тому не потрібно "дозувати" ніжність й пестощі. Любов – як і будь-яке інше почуття – не може бути ані хорошою, ані поганою, ані корисною, ані шкідливою. Зате вияви  її можуть бути різними і по-різному вибудовувати взаємини. Люблячі батьки можуть зіпсувати дитину, коли не знатимуть міри у своїй самовіддачі чи самопожертві. Тому, голублячи дитину, дослухайтеся до себе: материнство повинне приносити вам глибоке задоволення, не викликати страху перед майбутнім, сповнювати сенсом кожну вашу мить, дарувати сили для нових звершень, надихати на подвиги.

"Батько і мати – два сонечка ясних", – мовиться в пісні. Отож абсолютно нормально і навіть дуже добре, коли батьки люблять дітей по-своєму. Мамина любов радше милосердна, всепрощальна, батьківська – справедлива, вимоглива. Вони доповнюють одна одну, виховуючи в малюка різні, утім однаково важливі якості: миролюбність, співчутливість, довіру, самостійність, відповідальність, рішучість. Галактика людських взаємин повниться новими яскравими зорями.

Беззастережно любити малюка означає визнавати його індивідуальність, окремішність та самостійність почувань. Любов, підкріплена повагою, у стократ сильніша – вона всесильна. Найновіші дослідження свідчать, що кожне немовля має свій темперамент, тим-то одне спокійно їсть і легко засинає, інше обертається дзиґою та спить, як зайчик під кущем. Сприймайте малюка природно – а в природи, відомо ж бо, нема поганої погоди. Посмішка – це сонячний промінь, сльоза – це дощик, вереск – це грім і блискавки. Що б не відбувалося, зберігайте світлий настрій, терпець і будьте послідовними!

Плекати маля – це чутливо реагувати на всі зміни, що відбуваються з ним, дозволяючи розпізнати можливості свого тіла та способи управління ним. Що менша дитина, то краще треба вміти "вловлювати" її потреби, почуття й належно реагувати. Дійте впевнено – адже з перших днів ви налаштовані на одну хвилю з крихіткою, відчуваєте її енергію і запити, як свої, розумієте свого малюка без слів, інтуїтивно:

-                   маля крутиться, плаче уривчасто  і дедалі голосніше, ворушить губами – так воно повідомляє про голод;

-                   малюк несподівано заходиться плачем, підбирає ніжки до живота, що виявляється твердим на дотик – він сигналізує про кольки;

-                   маля відчайдушно кричить, дриґає ніжками аж п’ятки червоніють, живіт роздутий – так воно сповіщає про гази;

-                   малюк блідий й важко дихає, але тихо протяжливо скиглить, жалібно плаче – він занедужав;

-                   крихітка довго пхинькає, важко засинає, утім сон неглибокий – вона попереджає про перевтому;

-                   малюк жалібно схлипує, кліпає очками, не має інтересу ні до чого – він захотів спати;

-                   дитина вимогливо, наполегливо і безперервно плаче, вовтузиться, напружує ніжки – їй дошкуляють мокрі пелюшки чи одяг;

-                   маля раптово закричало, активно рухає руками-ногами, в нього тремтять ручки, підборіддя – воно злякалося;

-                   дитя без кінця марудить, крутить голівкою навсібіч, однак затихає, щойно відчуває вас близько чи бачить – воно нудьгує, почувається самотньо і кличе до спілкування.

З кожною хвилиною, днем, місяцем малюк вчиться усвідомлювати свої потреби, розуміти власні бажання, розбиратися в дорослих очікуваннях. Не проґавте тієї миті, коли ваш зв’язок з дитиною повинен поставати із взаємних згод та навчання ("вибирай, котре брязкальце тобі до душі – це чи це", "з котрого горняти питимеш – того чи того", "яку шапку вбиратимеш – синю чи червону"). Не перетворіть бондінг на патронування та узалежнення ("на, бався", "тримай і пий швидко", "мусиш тепло вдягнутися"). Вчіть і вчіться розрізняти свої почуття та почуття дитини, свої потреби та потреби крихітки, дозволяйте малюкові змалечку вибирати у відповідності до його ж можливостей. Не перетворюйте волосінь для повітряного змія на линву – інакше все життя триматимете віжки.

Встановлення розумних меж і порогів, їхнє постійне зміцнення (наполегливе, а проте приязне) допомагає дітям сприймати життя впорядкованим, а не безладним. Порядок – організованість годування, прогулянок, ігор, стосунків – означає передбачуваність, а передбачуваність просто таки обожнюють діти: з нею вони почуваються в безпеці.

Немовля має бути впевненим, що його потреби (їжа, сон, свіже повітря, нові враження, спілкування, ігри) будуть задоволені. Утім у батьківських пестощах воно вчиться розпізнавати, що є потребами (смачну кашу треба брати ложкою, солоденьку моркву слід гризти), а що – бажаннями (ложку нехай несе до рота мама, моркву їстиму лише терту).

Задоволення дитячих потреб, допомога малюкові в тому, чого він сам допоки не може зробити, – таки батьківський  обов’язок. Потурання примхам і забаганкам ("можу, але не хочу") – це таки балування: виховання без визначеної мети, ідеалів, правил, старань, зіткане із взаємних слабостей та примусу.

Виховувати, пестити дитину – це велике мистецтво. Розпещувати її – це, як твердять фахівці, спорт або реклама. Тому й плоди цих зусиль зовсім різні: або гарне і дуже дерево, або красива декоративна квітка. Дерева здіймаються в небо і шукають сонця. На жаль, багато вазонів потребують затінку і по-справжньому ніколи не живуть.

Ольга Папуша

 

Фотогалерея

Замовте журнали

Free Joomla Templates by JoomlaShine.com